Для кого я це все роблю?

2018-06-24 · 5 minute read

Ось так пишеш-пишеш блоги, насолоджуєшся славою, косиш гроші на рекламі бмв на блозі, живеш в своєму уявному всесвіті і чуєш цей голос в голові:

  • А для кого ти пишеш це все?

  • Хочеш слави?

  • Будеш монетизувати?

Потім закриваєш месенджер і розумієш, що вже 15-ий раз відповідаю на одне і теж запитання, та 13 разів із 15 - самому собі.

Одного разу я гуляв із другом , (Сашко якщо ти сюди забрів, привіт), який писав у своєму блозі кожен день, ну майже кожен. А я приходив і казав: “Сашка, у тебе дитина, не лінь тобі? Для чого це все?”. А він взяв і познайомив мене із “Фрірайтинг”-ом.

Час від часу, я кидаю ссилку на cвій попередній блог, який з часом перетворився на веселий опис книг: tamatsyk.blogspot.com. Якщо погортати раніше, можна знайти типові пости в стилі “вільного писання”. Загальна ідея - висловлювати свої думки в конкретний момент. Звичайно, мені писали, як ти можеш робити стільки граматичних помилок, я втрачаю суть написаного, але я не Стівен Кінг і не ваша вчителька української, тому робив як виходило.

В кінці кінців, виходить ніби тренування писати пости у фейсбуці (або інстаграмі, якщо ви молоді і енергійні).

То шо там, чого пишеш ще?

Коли писав перші пости, 4 роки тому (так-так, я пишу більше, ніж вашому молодшому), то думав: “Блін, тут стараєшся, потієш, видаєш свої емоції, досвід, а тобі ставлять всього один лайк і той від мами”. З часом знайшов таку фразу і подумав, що воно того варте, а саме: “Якщо хоча б одній людине, це було корисно - значить це зроблено не дарма”. Із такою самонадією пости продовжували писатись.

Згодом відкрилися набагато цікавіші факти. Тому, для чого?

Для вас, для вас мої маленькі

Насправді це не перша причина. А швидше друга. Я генерую контент, який був би цікавим мені на кілька років раніше і, можливо, він буде цікавим ще комусь. Єдина цінність людини, яку не можуть скопіювати роботи - це генерувати якісний контент, креативність - те як ми вижили - користуйтесь цим.

Серед моїх попередніх потуг, як виявляється, найпопулярніший пост набирав всього 1200 переглядів і топ-5 на попередньому блозі буде наступним:

Most popular posts

А тут посилання:

І не дивно, що нам цікаві прості і легкі шляхи отримати результат, навіть, якщо вони його не гарантують. Перевірено на другому найпопулярнішому пості.

Місцями не вистачає смішних картинок, але сам архів дуже потішний.

Цього разу кількість країн виросла до 30-ти, а унікальні читачі до 500-т. Ось трішки статистики:

Круто мати друзів по всьому світу, ви круті!

Reader contries map

Оскільки моя аудиторія - Україна, кількість випадково забігши невелика. А можливо і не випадково ;) Top 5 countries

А тобі то нащо?

Наступна причина - егоїстична. Блог дає мені кілька дуже важливих речей.

  1. Вчить формулювати думки чітко і лаконічно. Деякі пости зовсім не лаконічні, але так задумано! Я блогер - я так бачу. Та оскільки я таки збираюсь написати книгу, хороше місце на потренуватися.

  2. Дуже цікаво фіксувати систему цінностей і погляд на світ в певний момент. Іноді я читаю пости 4-х річної давності і вони здаються або наївними або амбітними або смішними - і це дуже круто. Уявіть якби ви могли точно відтворити будь-який спогад? Невже б це не було мега відкриттям? Тиждень тому я знайшов старі фото, які бачили 2 людини від сили, потішився і заховав. З блогом схоже - тільки більш відкрито.

  3. Що після мене залишиться? Ви ніколи не думали, наскільки було б круто, якби можна було б полистати фб сторінку вашого дідуся? Чи можливо бабусі? Подивитися як вони тусили, можливо познайомились, які мемасики постили і що-там, що там було??? Я збираюсь залишити після себе ще і блог та сподіваюсь, що мої внуки та правнуки зацінять. Сраний заповіт Тараса не такий як раніше і це надихає.

  4. Світ змінюється, ми не пишемо більше листи, всі мемуари тепер електронні, вимагають підписок, оплати через пейпал і все таке. Аби ми розвиваємось і залишаємось в дусі з часом або ми старіємо. Ось так малятка.

Невже одні плюси?

Я вам підкину їх більше. По-перше, блог займає час, я навіть не пишу, про відповісти на усі листи, на усі! Якщо не віриш - давай перевіримо ;)

Оскільки я витрачаю приблизно 10-15 годин в місяць на блог - це дисциплінує. Або я сідаю і роблю, те що потрібно або я отримую нульовий результат і втрачаю своє життя. Точніше витрачаю на серіальчики і інші безтолкові речі.

Інша річ, у мене є знайомі, які не пишуть, не постять, не фотографують, тому що бояться, що подумають люди. А ще є купа людей, які хочуть стати тревел-блогерами і ніяк не почнуть. Навіть подорожувати починають, а бложити ні. Тому що? Та тому що це час і що подумають люди. Скільки можна хвилюватись і боятися?

Боятися - значить не писати.

Не знаю як ви, але я не збираюсь шкодувати на старості, що чогось не зробив. Краще пошкодую, що зробив і не вийшло. А що подумають люди? Люди подумають про себе, у них своїх проблем достатньо, щоб ще хвилюватися за ваші і дивитися чи одягнена вами футболка трішки затерлась чи ось там дирка невелика.

Рілі, боятися виглядати смішним і задати “дурне” запитання - саме те, що вас стримує. У мене пішло багато часу на прибити в собі сцикуна і виховати бажання задати “дурне” або “незручне” запитання, а ви що думаєте про секс на першому побаченні?